Звертаю увагу, що В.В.Чорний дає депутатам сільських та селищних рад персональні, беззаперечні доручення та вказівки, що їм робити. Зокрема, на третій сторінці листа від них вимагає «допомогти захистити пограбованих пайовиків споживчої кооперації».

 В той же час необхідно мати на увазі наступне.

 І. Щодо автора листа - В.В.Чорного.

 Головою Всеукраїнської громадської організації «Національний комітет по боротьбі з корупцією» є громадянин Чорний Вадим Володимирович, він же, за даними правоохоронних органів України, є Кислицею Вадимом Васильовичем, який 23.03.93 був заарештований Амур-Нижньодніпровським районним відділом внутрішніх справ м.Дніпропетровська за звинуваченням у скоєнні злочинів, передбачених ст.ст.118 (зґвалтування неприроднім способом) та 229-6 (незаконне зберігання наркотичних засобів) КК України. Проте, 05.12.94 Кислиця В.В. був засуджений Амур-Нижньодніпровським районним судом М.Дніпропетровська за ст.ст.222 (незаконне зберігання зброї) та 229-6 (незаконне зберігання наркотичних засобів) КК України до позбавлення волі на строк 1 рік 8 місяців. Після звільнення він узяв прізвище свого вітчима - Чорний та змінив по батькові на Володимирович (ім’я вітчима).

 ІІ. Про отримання кожним селянином майна, коштів від 5 000 до 20 000 гривень.

Ідею, як за чужий рахунок попасти в рай, «підкинула» В.В.Чорному його заступник по «Національному комітету…» Н.І.Лукашевич, яка у вересні 2006 року подала своєму начальнику заяву про те, що вона «...пайовик споживчого товариства... і просить у нього «захисту моїх прав..., оскільки керівництвом Укоопспілки мені не видано сертифікат на право власності моєї частини в майні... Я надаю Комітету довіреність щодо представлення та захисту моїх інтересів в державних органах влади та управління в правоохоронних та судових органах...».

В.В. Чорний направив заяву Н.І. Лукашевич в Укоопспілку, водночас в засобах масової інформації розмістив рекламні оголошення, інші матеріали, що кожен із 12 305 тисяч членів споживчих товариств, які були на обліку станом на 1 січня 1991 року, може одержати від Укоопспілки 20 000 гривень.

 Одержавши заяву громадянки Н.І. Лукашевич, Правління Укоопспілки:

по-перше, звернулося до правління Золотоніського споживчого товариства (Черкаська обл.) з проханням проінформувати Укоопспілку по суті цієї заяви.

 Правління споживчого товариства повідомило, що Лукашевич Н.І. вступила в члени споживчого товариства у 2-му кварталі 1991 року, внесла 10 радянських карбованців паю. Обов’язковий пайовий внесок, затверджений зборами членів споживчого товариства, на той час становив 20 карбованців. Всеукраїнську перереєстрацію членів споживчих товариств на 1 січня 2000 року Лукашевич Н.І. не пройшла, а залишок паю становить 5 копійок, який буде повернено їй за першою вимогою.

 З’ясувати у Н.І. Лукашевич, як можна замість сплачених нею 5 коп. паю одержати 20 000 гривень не вдалося.

 По-друге. В засобах масової інформації, які публікували рекламні оголошення та інші матеріали В.В.Чорного, були також опубліковані відповідні спростування. Крім того, Укоопспілкою було проведено прес-конференції, обговорено домагання В.В.Чорного і К. на засіданнях правлінь споживчих товариств, споживспілок.

Зокрема, громадськості було роз’яснено, що загальна сума, яку В.В.Чорний обіцяє виплатити кожному, хто стане членом громадської організації - 246 млрд. гривень (12 305 тис. членів споживчих товариствах 20 000 гривень), на 25 млрд. грн. більше доходної частини державного бюджету України на 2008 рік та на 243 млрд. грн. більше всіх активів споживчої кооперації України, а його обіцянки суперечать п.1 ст.9 Закону України «Про споживчу кооперацію», яка передбачає, що кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні, яка визначається розмірами обов’язкового пайового та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів.

Однак, не дивлячись на зазначене, В.В. Чорний продовжує нав’язувати суспільству безглуздий міф про можливість кожного селянина одержати від Укоопспілки по 20 000 гривень, а тепер він хоче ще втягнути в цю аферу і керівників органів місцевого самоврядування.

Отже, висмоктана з пальця ідея про 20 000 гривень кожному селянину не що інше, як бажання шляхом обману громадян досягти збільшення чисельності членів громадської організації та заволодіти громадським майном споживчої кооперації України.

ІІІ. Про причини зменшення чисельності членів споживчих товариств України.

 За радянських часів споживчі товариства виконували функції держави з організації торговельного обслуговування сільського населення, а також селищ міського типу та районних центрів. При цьому члени споживчих товариств мали пільги у першочерговому придбанні дефіцитних товарів. Саме можливість придбання дефіцитних товарів була привабливим мотивом для членства громадян у споживчому товаристві.

Старше покоління громадян України пам’ятає, аби придбати в магазинах споживчої кооперації дефіцитний товар, як тоді казали, треба було «дати на пай».

Особи, які сплатили пай, зараховувалися до членів споживчих товариств, незалежно від того, чи сплачені ними обов’язкові пайові внески у повному розмірі, чи ні, а також без врахування їх місця роботи і проживання.

Отже, будь-який громадянин не тільки України, а й інших республік СРСР, який «давав на пай» аби придбати необхідні товари в кооперативному магазині, зараховувався до складу членів споживчого товариства. У такий спосіб виконувалися існуючі на той час плани паєнакопичення та кооперування населення. В міру підвищення добробуту людей, збільшення асортименту і якості товарів, в Україні зменшується кількість бажаючих бути членом споживчого товариства.

 Для прикладу порівняємо кількість членів споживчих товариств України за три останніх десятиліття перед розпадом СРСР.

Як бачимо, чисельність членів споживчих товариств у зазначеному періоді була скорочена на 4 млн. 396 тисяч чоловік. Однак ніхто з цього приводу в державі не галасував, оскільки членство в споживчому товаристві - справа суто добровільна.

На 1 січня 1991 року кількість сільських мешканців в Україні була 16,8 млн. чол., а кількість членів споживчих товариств - 12,3 млн. чол., або 73,2 % до загальної чисельності сільських жителів.

За переписом населення у 1989 році кількість жителів, які проживали на селі, до 19 років включно - 9,1 млн. чол.

Відтак, якщо загальну кількість сільського населення - 16,8 млн. чол. зменшити на 9,1 млн. дітей і молоді до 19 років, то залишається 7,1 млн. чол.

Отже, загальна кількість селян, які могли бути членами споживчих товариств на 1 січня 1991 р. становила не 12,3 млн. чол., а 7,1 млн.

Офіційна статистика членів споживчих товариств до 1995 року не велася.

 За період з 1995-2005 роки з членів споживчих товариств вибуло:

- 2 649 447 чол., місцезнаходження яких було невідоме (це ті громадяни, які «давали на пай» при придбанні товарів і залучалися до членів споживчого товариства без врахування їх місця проживання та місця роботи);

- 1 828 828 чол. вийшли з членів споживчого товариства за власним бажанням, оскільки подальше їх перебування в членах товариства втратило економічний сенс, «дефіциту товарів» більше немає, навпаки з’явився «дефіцит грошей»;

- 1 341 467 чол. членів споживчих товариств померли.

Облік членів споживчих товариств ведеться в кожному споживчому товаристві окремо. Дані про членів споживчих товариств є конфіденційною інформацією кожного споживчого товариства і ніхто, ні за яких умов не може централізовано знищити списки членів споживчих товариств.

Таким чином, твердження В.В.Чорного, що 11 млн. громадян України було незаконно виключено з членів споживчих товариств, а їх списки централізовано знищено, надумані, не ґрунтуються на фактичних обставинах справи і переслідують його особисті меркантильні інтереси.

Сподіваюся на Ваше розуміння штучно створеної, особисто В.В.Чорним, проблеми та переконанний, що органи місцевого самоврядування і надалі зміцнюватимуть співробітництво з кооперативними організаціями для поліпшення обслуговування населення.