Платный хостинг HostSpace - надежный платный хостинг в Украине. CGI-bin, Php, MySQL, почта. Круглосуточная поддержка.

Про те, що весілля буде в Ніжині нас повідомили давно.

І які електрички ходять у ту сторону я теж знаю. Їде вона до кінцевої станції з усіма зупинками трохи менше трьох годин. Двері у вагонах розбиті, народу тьма. А ще й зранку у суботу, коли дачники і рибалки вибираються з мегаполісу!

На вокзалі ще в четвер взяла квитки на потяг Київ-Шостка, який до Ніжина робить всього 1 зупинку в Дарниці. Так, квитки дорожчі, але й на весіллі будемо виглядати як люди, оскільки змінного одягу брати не збиралися.

Вчора собі ввечері поставили "Ніч перед Різдвом". Там якраз говорили про ніжинський тютюн, від якого навіть пес не чхає. Ми посміялись, що поїдемо на його пошуки.

Малюнок у РАЦСі

Наш "біологічний будильник" - доця - розбудила вчасно. От тільки збирались довго: одяглись нормально, а от з аксесуарами почалися історії. Вітальна листівка ніяк не хотіла засовуватись у сумочку, яку я хотіла взяти з собою, і згинати поздоровлення не хотілось, щоб не зламати, а іншу більш містку сумку ми просто не знайшли. Довелось взяти кульочок. Невеликий був тільки з надписом Будинок іграшок. Сміялись, що з натяком. Але врешті-решт мали куди покласти сік і куплену в дорогу пресу.

Думали, що запізнимось. Ще й посперечались з чоловіком, за скільки доїдемо.

Встигли, ще й кілька хвилин у запасі було.

На вокзалі зустріли знайомих. На наш потяг вони білети не взяли, тому їхали наступною, простою. І хоч виїхали на 9 хвилин пізніше нас, зате ми випередили їх на годину.

Дорога була нормальною: чотири зручних крісла біля столика, глянцевий журнал, правда, там реклами більше ніж листків з текстом, коханий чоловік під боком і можливість відпочити день від дому.

Доїхали швидко. Зустрічала нас "тьотя з гарною зачіскою і світлою сумкою" по словах нареченої.

Їхати маршруткою у незнайомому місті нак само як і в рідному: багато народу і душно.

Тьотя Іра, так звали нашу супроводжуючу, показала нам головну знаменитість Ніжина - Ніжинський огірок. У вікно маршрутки гарно було видно цей пам’ятник: огірок, що лежить на бочці.

Напівзруйнована церква

Я помітила, що Ніжин відрізняється від Бобровиці не тільки наявністю багатоповерхівок, а й доглянутими старими будинками, які, мабуть, незабаром стануть пам’ятниками архітектури.

Коли їхали до місцевого РАЦСу, помітила ще одну цікаву картину: біля дороги знаходиться відділення Аваль банку, а відразу за ним стара церквина майже зруйнована. Аж якось сумно стало.

Прогулянка по парку вимучила і молодят, і гостей. А фотографи вже звикли до такої роботи.

Саме в парку горить так званий вічний вогонь пам’яті полеглим в Великій Вітчизняній. При чому я вогня такого живого і вічного не бачила вже багато років.

Всюди у парку арки з дзвониками. По полеглих солдатах дзвонять вони?

І як у кожному парку - багато зелені, недостатньо лавочок, кілька клумб і дещо таке, щоб запам’яталось.

Весіль у той день було багато.

Тому ми незабаром поїхали святкувати народження нової сім’ї.

Час біг швидко. Сонце повільно перекотилось на захід і ми поїхали додому.

Дорога назад не запам’яталась, бо боліли ноги в нових босоніжках.

Зараз підіймаю келих. Знову п’ю за друзів, які одружуються.

Гірко!